Олександрі́я — село в Україні Рівненському районі Рівненської області. Населення становить 2397 осіб. Олександрія – село, центр сільської Ради, розташоване за 16 км від районного і обласного центру, залізнична станція. Сільській раді підпорядковані населені пункти: Волошки, Нова Любомирка, Пухова, Свяття, Три Копці.
Історія
Найдавніші сліди перебування людини в околицях Олександрії належать до епохи 
ранньої бронзи. На території самого села трапляються знахідки римських монет ІІ століття. Перша письмова згадка про село, як про Першки, Першкову, Першків Міст, припадає на кінець XV століття.
ранньої бронзи. На території самого села трапляються знахідки римських монет ІІ століття. Перша письмова згадка про село, як про Першки, Першкову, Першків Міст, припадає на кінець XV століття.У 1569 році за рішенням Люблінського сейму цей населений пункт належав до Луцького повіту Волинського воєводства. У 1603 році село стає власністю князя Олександра Острозького, який перейменував це поселення на Олександрію.
У 1629 році воно згадується як місто, що входило до Ровенської волості Волинського воєводства. Тоді у місті налічувалось 357 димів і понад 2 тис. населення. Від нападів ворогів центр поселення, «дитинець», був захищений з трьох сторін земляним валом (залишки якого можна побачити ще зараз), з півдня – річкою Горинь. (Старожили ще й зараз називають його містом). У 1640 році Олександрію сильно зруйнували татари. Під час визвольної війни українського народу (1648-1654 рр.) олександрійці разом з мешканцями навколишніх сіл утворили повстанський загін, який успішно діяв в районі міста. Переходи і постої польських жовнірів, спустошливі напади татар, голод, епідемії — все це призвело до зменшення кількості населення, В 1650 році в Олександрії було 286 димів, у 1651 — 70, а у 1653 — всього 8.. За умовами Андрусівського перемиря 1667 року Олександрія залишилась у складі Польщі.
Власниками міста стали феодали Конецпольські. У 1672 році засновують католицьку парафію. З 1763 року Олександрією володів магнат Станіслав Любомирський. Після приєднання Правобережної України до Росії у 1795 році Олександрію включено до Волинського намісництва. З 09.09.1797 року Олександрія входить до Ровенського повіту Волинської губернії. Щоб зробити річку більш судноплавною, у 1810 році місцевий поміщик будує на Горині однокамерний деревяний шлюз, підйомний міст і греблю. Через два роки шлюз придбав уряд. Однак через поганий догляд у 1857 році за наказом міністра шляхів і комунікацій шлюз було знищено.
У 1842 році коштом князя Ф.Любомирського будується мурована православна церква.. У 1861 році Олександрія стає центром волості . Місцеві селяни після скасування кріпосного права повинні були протягом 49 років вносити по 725 крб. за 613 десятин землі. На кожен піший двір припадало по 16 десятин землі, на тягловий по 13 десятин. В результаті реформи краща земля залишилась у поміщика та церкви. Поміщицька економія мала понад 3,5 тис. га орної землі і майже 5,5 тис. га лісу. Вся земля, за винятком 700 га, що перебували в особистому користуванні князівської родини, здавалась в оренду польським колоністам, які селилися на хуторах навколо Олександрії, Особливо посилився приплив польських та німецьких колоністів у 60-ті роки. Біля містечка заснували Олександрійську колонію, де було 12 дворів і 50 чоловік населення, а на початок 70-х років тут налічувалося вже 22 двори і 112 жителів.
У 1864 році в Олександрії працювала парафіяльна школа , у якій місцевий священник навчав 12 дітей. Медичну допомогу населенню надавали фельдшер і аптекар.
У другій половині Х1Х століття в Олександрії працювали шкіряний, маслоробний та винокурний заводи, папірня. Діяла річкова пристань, звідки щороку вирушало понад 100 плотів і суден з товарами. Були розвинуті й ремесла. Найбільш численними вважалися шевці, кравці, бондарі, ковалі, пічники, штукатури, мулярі. Розвитку містечка сприяли базари, які відбувалися двічі на місяць, та 5 невеличких ярмарків, де торгували ремісничими виробами, сільськогосподарською продукцією. В містечку налічувалося 60 торгових лавок. У 90-х роках Х1Х століття почали прокладати залізницю з Рівне до Сарн. Тоді в Олександрії спорудили залізничний міст через річку Горинь та залізничну станцію. Життя в містечку пожвавилося. Будуються чотири водяні млини , сукновальня, тартак. У 1900 року тут було 273 будинки, проживало 1496 жителів. Переважна більшість населення була неписьменною .
З початком першої світової війни 60% чоловіків віком від 21 до 45 років були мобілізовані. Для потреб армії було реквізовано більше половини коней та возів. Влітку 1915 року в районі Олександрії проти австро-німецьких військ вели бої частини Оренбурзької козачої дивізії 8-ї російської армії під командуванням генерала О.О.Брусилова.
У січні 1918 року в Олександрії було проголошено Радянську владу. А вже у другій половині лютого того ж року Олександрію окупували кайзерівські війська. На початку 1919 року владу в Олександрії встановили петлюрівці. У травні 1919 року на станції Олександрія велися бої між польськими військами та частинами Новгород-Сіверської бригади 1-ї Української радянської дивізії, які відновили у містечку Радянську владу. У серпні того ж року Олександрію окупували війська Польщі. У липні 1920 року частини 12-ї та Першої Кінної армій знову відновлюють Радянську владу. Але восени 1920 року встановлюється влада Польщі. У складі Польщі Олександрія була містечком Кустинської гміни Ровенського повіту Волинського воєводства. Переважна частина безземельних мешканців містечка займалися кустарним промислами. Серед них були: теслярі, кравці, кошикарі, ковалі, пекарі, слюсарі, муляри, бляхарі, стельмах(майстер по виготовленню возів). Частина працювала на сукновальні, тартаку(пилорамі) поміщика Любомирського, на трьох водяних млинах. Частина жителів займалася дрібною торгівлею. Двічі на місяць у містечку відбувалися ярмарки. В Олександрії працювали вже два фельдшери й акушерка, функціонували три невеликі початкові школи (польська, українська, єврейська).
У серпні1927 року в Олександрії відбулася зустріч Волинських округ «Пласту», у якій прийняла участь делегація галицьких пластунів. У містечку діяли члени організації «Сельроб». Посилюється рух за соціальне й національне визволення.
З початком Другої світової війни, у вересні 1939 року в Олександрії встановлюється знову Радянська влада. 8 грудня 1939 року в містечку утворюється тимчасове волосне управління. 26 лютого1940 року Олександрія стає селом і районним центром. Конфіскуються землі поміщика та польських осадників, націоналізуються підприємства. Відновлюють роботу млини, залізнична станція. Відкриваються майстерні побутового обслуговування населення, магазини промислових й продуктових товарів. Починається будівництво дороги Олександрія –Костопіль. В кінці квітня 1941 року в Олександрії створюється колгосп ім.. Т.Г.Шевченка. Засновується державний бобровий заповідник, до складу якого входила частина Олександрійського лісництва. Відкриваються три неповні середні школи. Неписьменні відвідують гуртки лікнепу. Розпочинають роботу будинок культури, районна бібліотека. Відкривається лікарня, аптека.
22 червня 1941 року Німеччина віроломно нападає на Радянський Союз. Уже 1 липня 1941 року Олександрію захоплюють гітлерівські війська. 22 вересня 1942 року у Святському лісі біля Олександрії окупанти розстріляли понад 900 мирних людей. На місці їх страти встановлено пам’ятний знак. За період окупації було розстріляно ще біля сотні людей, 42 особи були вивезені на каторжні роботи до Німеччини. Проте не корилися односельці загарбникам. 25 травня 1943 року була зірвана німецька комендатура в Олександрії, знищено 18 ворогів. Незламним борцем за українську національну ідею проявив себе наш односельчанин Грицюк Т.С., який за політичні переконання був увязненений 19(!) разів, отримав 4 смертельні вироки. 31 січня 1944 року Олександрію визволили бійці 340-го гвардійського стрілецького полку 121-ї гвардійської стрілецької дивізії 1-го Українського фронту. Населення вносило у фонд оборони і на танкову колону «Ровенщина» продовольство й власні заощадження. На війні загинуло 57 односельців.
Розпочалася відбудова господарства. У 1944-1945 роках відбудовуються мости через річку Горинь та залізничне господарство, відновлюється спорудження дороги Олександрія –Костопіль. Починають працювати промкомбінат, торфопідприємство, відділення зв’язку, відділ комунального господарства. Окремі підприємства з виробництва товарів широкого вжитку у 1946 році обєдналися в райхарчопромкомбінат. Заборольську МТС з Кустина переводять в Олександрію, її розміщують у садибі поміщика. У 1948 році в селі знову створюють колгосп ім..Т.Г.Шевченка.
У 1950 році чотири сільгоспартілі, що були створені на території Олександрійської сільської ради, обєднують в одне велике господарство. Відкривається кінотеатр у католицькому костелі, бібліотека для дорослих переїжджає у хату ксьондза. Знову починає працювати школа.
22 січня 1959 року Олександрійський район ліквідовують.
З 1961 року починає діяти район електромереж. У 70-80-і роки за успіхи у праці відзначено: орденами 7 осіб в сільському господарстві й 2 особи в освіті, в різних галузях народного господарства біля ста – медалями.
У 1968 році в селі споруджено потужний вальцьовий млин з сучасним обладнанням.
01.03 1968 року засновано дитячий духовий оркестр, який у 1977 році отримує звання «Народний» (нині – « Зразковий», біля 100 учасників, керівник – Відмінник освіти України, Заслужений працівник культури України Вакулін В.П.).
Початок 80-х років, На околиці Олександрії розпочинається інтенсивне будівництво 9 оздоровчих піонерських таборів.
У 1974 році побудовано двоповерхове приміщення середньої школи.
У 1983 році вводиться в експлуатацію трьохповерховий лікарняний корпус.
В Олександрії проживали воїни–інтернаціоналісти, які були нагороджені посмертно орденом «Червоної зірки» : Вавренюк Віктор Євгенович (1968р) народився в с.Пухова, загинув 1987 р. ; Мельник Анатолій Георгійович (1966р) загинув 1985р.
1990 рік – початок газифікації природнім газом закладів і житлових будинків.
19 серпня 1990 року активісти Руху за широкої участі громадськості встановлюють національний прапор у центрі села Олександрії.
17.01 1992 року утворення Рівненського держлісгоспу.
30.09 1999 рік – відкриття нового автомобільного моста довжиною 163 метри через річку Горинь та 5,4 км ділянки міжнародного автотранспортного коридору.
Серпень2001 року-реконструкція братської могили у центрі села.
Листопад 2004 року – масова підтримка жителями Олександрії Помаранчевої революції, участь групи громадян у подіях на Майдані у Києві.
В Олександрії народився і проживав Мельник Андрій Іванович (1979-2015) – учасник АТО, який героїчно загинув тримаючи оборону під Вуглегірськом. Він був нагороджений Патріархом Русі – України Філаретом медаллю «За жертовність та любов до України» та Указом Президента України «За мужність» III ступеня (посмертно).
Зараз у селі діють: дві ЗОШ 1-Ш ступенів, дитячий садок, публічно-шкільна бібліотека, будинок культури, Зразковий дитячий духовий оркестр, волейбольна команда , є 2 футбольні команди, районна лікарня надає амбулаторно-поліклінічну, стаціонарну та швидку невідкладну медичну допомогу близько 18 тисячам населення, дві аптеки, дільниця ветеринарної медицини, 2 санаторно-оздоровчих закладів, відділення центру зайнятості, будинок для дітей – сиріт і позбавлених батьківського піклування, Рівненський держлісгосп, Олександрійське лісництво, майстерні ПАТ «Ай-І-Ес Рівнеобленерго», споживче товариство, 10 магазинів, 3 кавярні, АТС, пошта, відділення Ощадного банку, ковбасний цех, пекарня, забійний пункт, цех з виготовлення макаронних виробів, цех з розливу питної води, 5 пилорам, млин.