#Наш_край_історії_скарбниця
📖 Продовжуємо нашу розповідь про Горинь — річку, яка пам’ятає чимало подій і змін у житті Олександрії.
🌊 Горинь в Олександрії: коли річка показувала свій норов.
Сьогодні Горинь здається спокійною і вже не такою повноводною, як колись. Через зміни клімату та зменшення опадів вона поступово міліє. Молодому поколінню важко навіть уявити, якою могутньою була наша річка ще кілька десятиліть тому.
🌉 Місцевий залізобетонний міст, збудований у другій половині 1960-х років, пам’ятає часи, коли Горинь випробовувала його на міцність. Під час сильних весняних паводків величезні брили криги утворювали небезпечні затори. Щоб уберегти міст від руйнування, кригу доводилося підривати вибухівкою.
📏 Особлива історія пов’язана з місцевим жителем Ростиславом Плюцинським, який мешкав неподалік мосту. Коли річка виходила з берегів, вода затоплювала заплаву й підступала до господарських будівель його родини.
У такі періоди пан Ростислав сідав у човен, підпливав до бетонних опор мосту й власноруч позначав рівень води. На одній з опор ці відмітки — «2», «2,5» та «3» метри — можна побачити й сьогодні.
🌊 Найвища позначка, ймовірно, залишилася після великої повені березня 1979 року, яку називали «повінню століття». Тоді Горинь і Стир вийшли з берегів, затопивши десятки населених пунктів. Ще один значний паводок стався у 1999 році.
⏳ Ростислава Плюцинського вже давно немає серед нас, але його маленькі позначки на бетонній опорі стали своєрідним народним гідропостом — свідченням того, якою сильною і непередбачуваною колись була Горинь.
🌿 Сьогодні під мостом зеленіє трава, а річка тече тихо й спокійно. Та цифри на бетоні нагадують: вода має свою пам’ять, а разом із нею — і наша історія.
❤️ Горинь — це не лише річка, а й частина пам’яті кількох поколінь олександрійців.
💬 Можливо, хтось із вас пам’ятає ті великі паводки або розповіді про них? Будемо раді вашим спогадам у коментарях!
Джерело: Facebook-сторінка бібліотеки
