#Наш_край_історії_скарбниця
📖 Продовжуємо відкривати маловідомі сторінки історії нашої Олександрії та розповідати про людей, чиї долі нерозривно пов’язані з нашим краєм.
🏡 Сьогодні чимало жителів Олександрії знають вулицю Тараса Грицюка. Щодня проходять нею, можливо, навіть не замислюючись, на честь кого вона названа.
🛣️ А ще на цій вулиці й досі зберігся асфальт, прокладений у 1990-х роках коштом самого Тараса Грицюка. Минуло вже чимало років, а результат його турботи про рідну Олександрію залишається частиною нашого повсякденного життя.
👤 Проте далеко не всім відома доля цієї незвичайної людини. Хто такий Тарас Грицюк? Яким було його життя і чому, переживши численні арешти, війни, еміграцію та переслідування, він усе одно не забув свою малу батьківщину?
📜 Тарас Семенович Грицюк народився 1 березня 1899 року в містечку Олександрія Волинської губернії в родині залізничника та селянки. Запис про його народження й сьогодні зберігається у Державному архіві Рівненської області — у церковно-метричній книзі за 1892–1900 роки.
🎓 Змалку хлопець вирізнявся здібностями та прагненням до знань. Він вступив до Житомирського землемірного училища. Проте Перша світова війна внесла свої корективи — училище евакуювали на Кубань.
🏅 Навчання Тарас завершив із відзнакою та повернувся до рідної Олександрії. Тут він почав учителювати у двох місцевих школах, а також був серед засновників осередку товариства «Просвіта».
🇺🇦 Тарас активно долучився до українського національного відродження на Волині. Його громадська діяльність та прагнення до національного самоусвідомлення не залишилися непоміченими окупаційною владою.
⛓️ У 1919 році Тараса Грицюка вперше заарештували та засудили до смертної кари. Та навіть перед загрозою смерті він не скорився — йому вдалося втекти з в’язниці до Перемишля, а звідти у 1920 році разом із групою українців дістатися Франції.
🇫🇷 Життя на чужині було нелегким. Тарас працював на різних роботах, але водночас не залишав громадської діяльності. У французькому містечку Мо він організував українське громадське життя.
💍 У 1924 році Тарас одружився з Оленою. Невдовзі в подружжя народилася перша донька.
🏡 Проте туга за Батьківщиною виявилася сильнішою. У 1928 році Грицюк повернувся в Україну. Працював землеміром на Київщині, а згодом, підкупивши польського консула, через Шепетівку зміг виїхати назад на Волинь.
⛓️ Та й там на нього чекали переслідування. Тараса знову заарештували. Деякий час він напівлегально працював на Поліссі, перебуваючи під пильним наглядом спецслужб.
👨👩👧👧 У 1933 році в родині народилася друга донька. Згодом Тарас знову виїхав до Парижа, де активно долучався до громадського та культурного життя української еміграції. Він відвідував Берлін і Закарпаття, підтримував зв’язки з українцями за кордоном.
🇩🇪 У 1936 році під час перебування в Берліні його заарештували німці.
🕯️ У 1939 році Грицюк знову повернувся на Волинь — цього разу, щоб відвідати помираючу матір та хвору на тиф доньку. У Варшаві його врятував майбутній патріарх Мстислав — Степан Скрипник, із яким родина Грицюків товаришувала ще з часів життя в Рівному.
⛓️ Та вже в жовтні 1939 року, після приходу радянської влади, Тараса заарештували більшовики. На Волині розпочалися масові репресії, переслідування та примусова колективізація.
⚔️ Під час німецької окупації Тарас Грицюк очолював районну раду, якій підпорядковувалися 28 сіл та хуторів.
⛓️ Але й цього разу його не оминули репресії. Німці заарештували Грицюка. Це було вже 19-те ув’язнення в його житті.
🚂 Нацисти відправили його на примусові роботи — спочатку на Київщину, а потім на околиці Дюссельдорфа, де він працював на будівництві укріплень на річці Рейн.
🕊️ Саме там Тараса застало завершення Другої світової війни. Регіон визволили західні союзники.
👨👩👧👧 Після війни Тарас довго розшукував свою родину. Дружина та донька переховувалися у родичів на Познанщині в Польщі. Знайшовши їх, він оселився разом із сім’єю та працював землеміром.
💔 Тим часом із Олександрії приходили тривожні звістки: родичі писали, що все їхнє майно було спалене, а в разі повернення додому на родину чекатиме Сибір.
🇫🇷 Лише на початку 1950-х років, після тривалих зусиль, родині вдалося легально повернутися до Франції. Життя довелося починати майже з нуля.
🕰️ Та попри десятиліття поневірянь, переслідувань і життя далеко від рідного краю, Тарас Грицюк не забув Олександрію.
🛣️ Його зв’язок із малою батьківщиною не обірвався навіть за тисячі кілометрів. І сьогодні про нього нагадує не лише назва вулиці, а й конкретна добра справа — асфальт, прокладений у 1990-х роках його коштом і збережений донині.
🕯️ 4 лютого 1996 року Тарас Семенович Грицюк відійшов у вічність у Франції. Згодом його прах було перепоховано на батьківщині — в Олександрії.
🇺🇦 Людина може прожити більшу частину свого життя далеко від рідної землі, але справжній зв'язок із Батьківщиною не зникає.
📝Далі буде…
Фото з архіву Василя Василь Древецький
Джерело: Facebook-сторінка бібліотеки
